We cannot tear out a single page of our life, but we can throw the whole book in the fire

Наша міліція себе береже)

Mon, 23 Feb 2009 14:59:40 GMT

Давно не був в журналі, нічого не писав, але в УБЕЗ побувати встиг, розповсюдження контрафактної продукції)) (читай - неліцензійний віндоуз той що хр) що що а про таке я навіть і подумати ніколи не міг....але весело вийшло) ледь не вийшов з цієї каші злочинцем, там і судом пахло, і адмінкою) як результат - постраждав мій гаманець, змилувалися, відпустили на волю, які вони хороші у нас) треба їм якось скинутися пам'ятник якийсь забабахати, по повній програмі, хай проходять повз і милуються на себе на вірних слуг народу) єдине що якось так перед св. Валентином підчистили, довелося трохи економити(

Wed, 26 Mar 2008 10:18:38 GMT

Що робити, коли тебе зачіпляють за живе??? Огризнутися я не можу...не можу зробити боляче людині, яку люблю, не можу і все, може це вияв слабкого характеру, але краще нехай болить мені, ніж їй......мовчати важко.....набагато важче, ніж говорити......
А почнеш говорити - тебе не чують.....

Wed, 26 Mar 2008 10:06:30 GMT

Іноді віддаєшся повністю, робиш все для іншого, намагаєшся привнести в життя часточку щастя, радості і світла, а життя брикається, отримуєш копитом в лоб і не знаєш, куди діватися і що робити далі... В такі моменти життя розчаровує, ставить на коліна і топчеться по тобі, ніби так і судилося. Виникає питання: за що? Я не ідеал, я не святий, але щоб так.............

Я - сандаль

Wed, 26 Mar 2008 09:52:11 GMT

Точніше, навіть не дотягую до сандаля. Весело. Можливо, я заслужив це....

Tue, 25 Mar 2008 12:45:11 GMT

Так хочеться взяти і повернутися назад, в минуле, в той день...11 січня....і прожити його знову, прожити кардинально по-іншому, змінити те, що сталося, зберегти життя... Чому я не зробив цього тоді??? Тепер я собі ніколи не зможу простити того, що трапилося. Ніколи. Кожного дня я думаю про це, кожного дня довбу свою свідомість, хоча і розумію, що нічого уже не повернути, це сталося, сталося безповоротно, 398 кілометрів тонкою смугою перетнули моє життя, розрізали його навпіл, вбили частинку мене, 398 кілометрів, які я не спромігся подолати, хоча міг.... Я відклав це на один-єдиний день, і це було моєю найбільшою помилкою, помилкою, яка стала вироком, якій нема прощення, хоча я його і просив. Але я знаю, що я його не заслуговую. Я винен. Я це визнаю. Віддав би своє життя, віддав би все, без жодних вагань, лиш би змінити той день. Проте це не в моїх силах, як би я не прагнув, повернути потік часу в зворотному напрямку я не можу ніяк, і безповоротність вбиває, кожного дня потрохи підточуючи життя...

Якщо ти коли-небудь прочитаєш це, прости мене, прошу тебе...

???

Tue, 19 Feb 2008 14:14:54 GMT

Чому в житті все так складається? Чому завжди доводиться втрачати найдорожче? Втрачати те, що робить тебе щасливим і приносить тепло в твою душу?
Чому іноді чужі люди вирішують за тебе? Чому вбивають? Чому не дають насолоджуватися життям? Чому??????????
Сиджу і страждаю, страждаю від життя, страждаю від помилок, від помилок своїх і помилок інших, не можу терпіти знущання над почуттями, не можу терпіти знущання над особистим!!!
Скільки можна??? Чому все складається так, ніби я не заслуговую щастя? Чому в один момент одна на одну накладаються неприємні обставини і миттєвості, які руйнують все, руйнують життя?
Не хочеться нічого, нічого крім кохання, хочеться зникнути від усіх, зникнути з лиця землі, щоб питання "З тобою все гаразд?", коли перебуваєш у стані повного спустошення і відсутності будь-якого бажання взагалі відкривати очі і дивитися на цей жорстокий світ, не доводили тебе до крайностей.
Іноді в житті трапляються речі, які повністю міняють твій світогляд, і найважче в таких ситуаціях те, що такими речами не хочеться ділитися ні з ким, за такі речі хочеться спопелити, зрівняти з землею, і лише з часом усвідомлюєш, що це нічого уже не змінить... в жодну з сторін.... і це найгірше, коли помилками в минулому доводиться розплачуватися майбутнім, остаточно і безповоротно, майбутнім своїм і не тільки своїм, і як же хочеться повернути час назад, зробити все кардинально протилежним чином... і тут розумієш, що іноді часу подумати немає взагалі, і в таких випадках краще навіть не починати думати, а робити все, віддавшись почуттям, поклику серця... Розум, розсудливість, намагання все осмислити іноді, точніше навіть часто, притуплюють наші почуття і ставлять нас перед вибором в моменти, коли вибір є зайвим, коли немає з чого вибирати, існує єдиний шлях, до якого приплітаються непотрібні сумніви.
От так-то....

Чудеса на вулиці в'язів

Tue, 11 Dec 2007 14:30:40 GMT

DMKD	Днепровский металургический комбинат им.Дзержинского	16.000	0.000	3.030	-96.939	12.110
DMZK	Днепропетровский металлургический завод им Коминтерна	540.000	0.000	5.500	-99.266	950.000
DMZP	Днепропетровский металлургический завод им Петровського	1.840	-92.000	1.880	-95.822	30.000

Nine

Tue, 11 Dec 2007 06:48:57 GMT

Хто-небудь бачив вчора першу серію нового серіалу "Дев'ять"?

Мені запам'ятався один дуже показовий момент.

Коротко про суть стрічки. Групка людей тим чи іншим чином опинилася в банку, який був пограбований, і їх тримали в заручниках протягом 52 годин. Ну і в результаті, як я зрозумів, весь серіал буде базуватися на тому, що ж саме з ними там відбулося, і як вони будуть виходити з того психологічного стану, в який потрапили.

Так от, один із заручників, який ніби-то щось там героїчне зробив (чи завалив грабіжника, чи ще щось там, не знаю точно), само собою, зі зміненим сприйняттям світу після пережитого стресу, повертається додому. Його зустрічає дружина. І тут ось відбувається те, про що я хочу сказати. Як оточуючі не можуть або не хочуть зрозуміти змін і не сприймають твоїх нових поглядів на життя. Після подій в банку чоловік зрозумів, що кожен день в його житті може стати останнім, і він намагається зробити його якомога кращим, купує новий одяг, пропонує дружині сповна відчути життя, не сидіти дома, закритою в чотирьох стінах. А вона - очі на лоб - "ти що, сказився? Як ти взагалі міг ризикувати життям заради інших?" і тд і тп. Коротше кажучи, попустила його як тільки могла.

До чого я веду. Коли ти відчуваєш, що міняєшся, і хочеш змінити інших, скоріше всього навіть не в гіршу сторону, тебе відштовхують і дивляться на тебе, як на хвору людину. Проблема суспільства. І вона існуватиме завжди. Не знаю, чи був цей момент в фільмі тим, як я його сприйняв, але мені він вбився у свідомість. Так само, як і коротенький діалог: "Ти Нік?" - "Так" - "Ти поліцейський?"- "Так" - "То чому ти не врятував мою маму?". Здавалося б, кілька фраз, але фрази змістовні, змушують задуматися.

Про що писати?

Mon, 10 Dec 2007 07:26:22 GMT

Вчора надибав кілька досить цікавих фраз:

"Талант не вміти написати сторінку тексту, а довести їх кількість до 300"
"Якщо хочете, щоб ваш любовний лист досяг своєї мети, його треба починати писати, не знаючи, що саме напишеш, і закінчувати, не розуміючи, що ти написав"

Я, річ

Tue, 04 Dec 2007 14:33:49 GMT

Чи все-таки ні?

Мабуть, що ні

Веселі цифри

Mon, 03 Dec 2007 12:04:41 GMT

KORV

Каравай

6.000

20.000

15.000

50.000

7.900

ПФТС

Mon, 03 Dec 2007 06:31:03 GMT

ПФТС виріс на один відсоток з гачком, але виріс, по суті, за рахунок ММК, що трохи тривожить, бо ріст однієї компанії це ріст однієї компанії. Побачимо, що принесе нам перший тиждень останнього місяця року. Думаю, в першій половині слід чекати зростання з фіксацією в другій.... Свята як не як на носі))

Тікер	Галузь	Кількість нних паперів, шт.	Free-float, %	Індексна ціна, грн.	Зміна ціни, %	Вага в дексі, %	Капіталізація з врах. free-float, грн.	Вплив на індекс, пунктів

MMKI	Basic Materials	3351712480	9.59	7.0000	7.15	11.57	2250027360	8.5590

MMKI

Basic Materials

3351712480

9.59

7.0000

7.15

11.57

2250027360

8.5590

)))

Fri, 30 Nov 2007 09:25:05 GMT

Все класно, все наладилось!!!!!!!!!!

Скоро зимові свята...

Thu, 29 Nov 2007 08:46:11 GMT

Хочу подарунок - нове життя....

Нове життя для себе і для НЕЇ, для нас обох

4 дні щастя

Thu, 29 Nov 2007 07:58:37 GMT

Чотири дні щастя після двох днів страждань, і знову страждання... Знову мене відкидають, тому що зі мною важко і некомфортно, тому що я не такий як всі..., але що в житті дається легко, навіщо здаватися перед проблемами? Навіщо пливти за течією, не намагаючись жити так, як хочеш ти, а не як хочуть інші???

Я міняюсь, я намагаюсь змінитися, але я це я, я особистість, яка має свої погляди, яка живе коханнням і надією, надією, що все складеться так, що всі мої близькі будуть щасливі, і, можливо, щастя не омине і мене, хоча це не настільки важливо, бо я уже знаю в чому моє щастя. І воно чим далі, тим більше стає все примарнішим і примарнішим.

ВОНА сказала, що зі мною важко... Але ВОНА мене кохає, і ЇЇ кохаю я, навіщо від цього ховатися??? Невже кохання не варте того, щоб переступити через перешкоди, прорватися через них? Що може бути важливішим кохання і любові? Ми люди, ми свідомі, ми думаємо і ми любимо, ми не захоплені інстиктом виживання примати, котрі тягнуться за поживою, намагаючись вижити в зграї, хоча і в дечому проявляється схожість....

Відкидаючи мене, ВОНА відриває від мене мою половинку, мою кращу половину, мене це спустошує, і я не знаю, чим заповнити цю пустоту, просто не знаю.... Зануритися з головою в роботу, щоб не було часу про це думати? Закритися в собі і перетворитися на відлюдника? Втекти? Можна, але я не хочу.... Я не звик здаватися, я буду до кінця життя боротися за неї, бо ВОНА стала мною, втративши ЇЇ я втрачу себе, я зникну, просто зникну, не залишивши по собі нічого, крім тліючого кохання, котре буде поневірятися між ненавистю, якою пронизаний весь світ, і не знатиме спокою від усвідомлення своєї приреченості.....

Я люблю і я не можу не любити, і я не хочу погоджуватися з Бегбедером і ще цілою купою видатних, я вважаю, людей, що кохати і бути коханим нудно, що лише любов без взаємності пробуджує інтерес до життя, наповнює його новими барвами.... Кохати і бути коханим - ось джерело життя, його рушій, взаємна любов дає наснагу жити.... Коли її розривають, коли тріщать по швах почуття, які вас зв'язали, причому не тому, що цього хочете ви, а тому, що так хоче суспільство, суспільство, яке за свою мету має нищити усе прекрасне, це вбиває, спотворює реальність і знищує мрії, зминає надію, скручує її в клубок і пускає з вершини гори, і вона котиться, з кожним моментом все більше і більше знесилюючись, і в кінці кінців, коли до підніжжя залишається майже нічого, вона зупиняється і розсипається, розсипається на дрібні понівечені шматочки, які розносяться вітром і змиваються дощем, і так помирає те, що, здавалося, не здатне загинути..... І залишається лише любов, без надії і пристрасті, любов, яка жевріє і, можливо, дасть початок новій любові, але уже в іншому житті, і зовсім іншій людині....

Корекція

Tue, 27 Nov 2007 08:13:58 GMT

Що ми маємо? Скоріше за все корекція пов'язана зі зменшенням спекулятивної складової в ціні акцій компаній. Думаю, падіння зупиниться на межі 1050-1100 пунктів.

Goldman Sachs припустили, що наш ринок може стати місцем закріплення прибутків і перекидання коштів з інших країн, в тому числі і з Росії. Emerging market...)

Nothing gonna change my love to you

Fri, 23 Nov 2007 07:44:26 GMT

Я помер. Залишилася лише моя оболонка, шматок м'яса, нікому непотрібний і який піде на звалище, на звалище, де загубиться серед іншої живої маси, поступово піддасться розкладанню, засмердиться і стане поталою для зграї нахабних мух.

Мене звинуватили в тому, чого я ніколи не робив, звинуватила найближча, наймиліша в світі людина, людина, без якої я не можу уявити своє життя.

Всі ми помиляємося. Але в той же час - що таке помилка? Відхід від встановлених суспільством норм? Суперечність з думками і поглядами іншої людини? Невже треба перекреслити усе своє минуле, приховати його і стерти з пам'яті, стерти всі докази його існування? Навіщо? На те воно й минуле. Жити минулим - не бачити майбутнього. І чому нікого ніколи не цікавлять мотиви тих чи інших вчинків? Перш ніж звинувачувати, необхідно знати - чому? з якою метою? Чому люди кидаються з мостів? чому люди кидаються в полум'я? чому люди дозволяють себе вдарити і підставляють іншу щоку? чому люди нищать світ? Завжди є мета. Різниця лише в тому, що в одних випадках вона спрямована на щось світле, тепле, спрямована нести радість і зробити когось щасливим, а в інших - помститится, вчинити зло, зламати все, що виходить за рамки власних стереотипів.

Як мені довести свою щирість? Як донести чистоту свого кохання? Чому постійно потрібно відстоювати свою любов? Чому не можна просто любити?

Я люблю. Люблю до нестями. Люблю вперше у своєму житті. І любитиму до його кінця. Які тут потрібні докази? Те, що я прокидаюсь посеред ночі, ковтаючи клубки сліз? Те, що моя душа горить? Те, що моє серце пронизане невидимими тенетами, котрі ось-ось прорвуться, розрізавши мене на дрібні шматочки? Для чого докази? Я люблю. Без доказів. Люблю віддано і безмежно.

Любов зробила мене кращим, любов відкрила мені очі на нові незнайомі сторони буття. І любов змушує мене страждати, любов розбиває мене, втоптуючи в асфальт. І я не прошу допомоги. Я лише прошу мене зрозуміти. Зазирнути мені в очі і відчути мої справжні почуття, доторкнутися до моїх почуттів, ввійти в мої почуття.

Без любові я не буду жити. Без любові зів'яне моя душа. Без любові я зникну. Любов ввібрала в себе всього мене, вплелася в кожну клітину мого тіла, в кожен подих, кожен удар серця. Любов це я.

Я себе ненавиджу. Люблю ЇЇ і ненавиджу себе. Ненавиджу за те, що я це я, ненавиджу за невміння протистояти почуттям, за свою слабкість, за свою невпевненість у собі.

І хто міг подумати, що три прості до банальності слова перевернуть весь світ? Мій світ. Ці три слова піднесли до небес, ці три слова стали сенсом життя. Вони в'їлися у свідомість і ніколи не покинуть її. Лише вони варті життя. Лише вони варті того, щоб світило сонце, щоб співали пташки, щоб кожного ранку природа напувалася з холодної роси, готуючи себе до нового нелегкого дня, дня сповненого боротьби і страждань. Вони виграють мільйонами різних відтінків, вони ваблять, вони беруть у полон і вже ніколи не відпускають, за них вмирають, за них дають світові нові життя, ними пишаються і їх зневажають, ними дають надію і ними ранять, їх боготворять і плюндрують, але вони залишаються, вони живуть і дарують надію.

Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ

Чому?

Wed, 21 Nov 2007 10:21:14 GMT

Чому? Чому людина, яку ти кохаєш, намагається тебе опустити, вказати на твоє місце, змусити тебе страждати, і ти не можеш відповісти тим же, бо почуття так глибоко пронизали твої думки, твоє серце, твій мозок, що втративши їх, ти втратиш частину себе, причому кращу частину. І саме тут починаєш чіплятися за кожен промінчик надії, за кожну можливість бути разом, почути ЇЇ голос, відчути дотик ЇЇ волосся, поринути у ЇЇ безмежний глибокий погляд, доторкнутися до НЕЇ. Це змушує переступити через власну гідність, стерпіти все, що ятрить душу, забути про власну свідомість і здоровий глузд і повністю віддатися течії почуттів, яка або винесе тебе у безкрайній океан щастя і любові, або ж кине з висоти на гостре, поросле мохом каміння, і тоді в твоїх очах погасне вогник життя, ти помреш, хоча залишишся жити, залишишся існувати, ходити примарою серед шаблонно сформованого суспільства, повністю підпорядкований правилам і принципам на шляху до штучно створеного щастя. А сенс? Сенс жити, не кохаючи, не відчуваючи, що поруч з тобою завжди буде людина, яка плекатиме в тобі ніжність, спрагу до того, щоб творити, творити ваше спільне майбутнє?
Життя важке, любов ще важча, але своєю важкістю вона приносить легкість у життя, в тебе змінюються цілі, в тебе змінюються орієнтири, в тебе змінюються цінності, ти уже не замислюєшся над дрібницями, які не полишали твої думки в минулому, все твоє життя стає спрямованим на єдину мету - любити, любити і не здаватися, жити коханням і жити заради кохання. Любов прекрасна, любов прекрасна до ненависті, любов прекрасна до смерті, любов прекрасна до вічності, любов...

Mon, 19 Nov 2007 08:26:25 GMT

Така зима (чи то осінь) уже починає потрохи надокучати. Спочатку мокрий сніг, потім морози, потім ожеледиця, на яку комунальним службам, скаладається таке враження, просто напросто наплювати, потім трішки білого снігу, а тут до цього до всього в кінці тижня очікується потепління... Знову під ногами буде все, але тільки не сніг, і як завжди новий рік можемо зустріти на сухому чорному брудному асфальті...
Оця дитяча наївність, коли, виходячи з квартири, дивишся на засніжені дерева і думаєш, що зима буває красивою і, як би там не було, є кінцем початку і початком кінця, швидко зникає у небуття.
Треба буде обов'язково вибратися на каток, який, я сподіваюся, нарешті відкриють. І швиденько непомітно пережити лютий, і побачити травень, з теплим весняним сонечком і зеленим розмаєм).

Безвихідь у виході

Fri, 09 Nov 2007 08:34:37 GMT

Любов окрилює. Ти поринаєш у небеса. Тебе несуть стрімкі потоки прохолодного повітря назустріч теплому сонечку. Тебе сповнюють нові, незнайомі до цього відчуття. Ти мчиш стрімголов у пошуках невідомого. Ти сподіваєшся, ти віриш.

Проте чим вище піднімаєшся, тим більший ризик серйозно постраждати при падінні... Коли тобі обрізають крила, коли ти потрапляєш в пронизуючий холодом потік, вихор, який повністю тебе захоплює, зминає, кидає зі сторони в сторону і вдаряє з усього розмаху об землю, ти опиняєшся сам-самісінький, розбитий, поламаний, скуйовджений, з розтрощеними надіями і глибокою внутрішньою порожнечею, котру здатне заповнити лише почуття, сильніше за попереднє. І, спустошений, ти піднімаєшся з колін, ослабленими, невпевними кроками, похитуючись, немов дитинча, яке тільки-но спромоглося здійснити свій перший в житті подвиг і довести власну силу собі і оточуючим, ти починаєш свій шлях з нуля, починаєш шукати частинки себе в жорстокому світі, намагаючись не обпекти ще свіжі шрами, ти стаєш обережним як ніколи, стримуючи себе і свої бажання, втрачаючи смак до життя...

Ми всі проходимо школу життя, різниця лише в тому, що для декого вона постає у вигляді елітної школи, а для декого - колонії суворого режиму.

Долар падає як осінній листок

Thu, 08 Nov 2007 07:04:55 GMT

Скажемо так: ситуація не радує. Зовсім не радує.

Беріть кредити в доларах.

Зберігайте гроші в гривні.

Е-ееех....

Thu, 08 Nov 2007 06:55:05 GMT

Три роки без виграшу в Європі. Скрута. Інших слів немає.

Воно зрозуміло, що Манчестер то є Манчестер, але два матчі підряд пропустити по 4 м'ячі... Плюс не показати більш-менш пристойної гри, притому що склад команди, якщо придивитися, досить непоганий, хоча в тому то і проблема, що саме склад команди, а власне коаманди як такої, як організованої структурованої одиниці не існує, присутня лише сукупність футболістів.

І тут на перший план виходить питання тренера. Чому Суркіс не може розлучитися з вітчизняними наставниками??? Невже за стільки років неможливо зрозуміти, що Києву потрібно щось нове? Новий стиль, нові погляди, нова стратегія???

А так насолоджуємося тим, що маємо, насолоджуємося гіркотою невдач....

Манчестер Юнайтед - Динамо 4:0
Голы: Пике, 31, Тевес, 37, Руни, 76, Роналду, 88

Манчестер Юнайтед: ван дер Сар (Кущак, 46), Эвра, Роналду, Руни, Видич, Каррик, Нани, Пике (Эванс, 73), Флетчер, Симпсон, Тевес (Саа, 68)

Динамо: Шовковский, Федоров, Диакате, Гиоане, Корреа, Ротань (Ребров, 46), Гусев (Ринкон, 46), Милевский (Бангура, 77), Ващук, Эль-Каддури, Маркович

Предупреждения: Руни, 18 - Диакате, 32, Корреа, 37

Про футбол

Wed, 07 Nov 2007 07:18:12 GMT

Шахтер (Донецк, Украина) - Милан (Италия) - 0:3

Голы: Индзаги (65, 90), Кака (72)

Предупреждения: Фернандиньо (45), Илсиньо (45) - Гаттузо (20), Кака (33), Амброзини (71)

Арбитр: Питер Винк (Нидерланды)

Що тут можна сказати.... Грали непогано, моменти були, питання в їх реалізації. І як завжди - провали в захисті і півзахисті наприкінці гри.

Загалом, матч дивится було цікаво, потраченого часу зовсім не шкода)

Сніг-сніжок

Wed, 07 Nov 2007 06:57:36 GMT

Ось уже і дісталася нас зима, натрусило з неба трішки снігу, аж незвично якось було зранку виглянути в вікно і побачити всю цю білизну під похмурим сірим небом. Контраст.
Чесно кажучи, зиму я не дуже люблю, скоріше навіть не люблю, ніж люблю, єдине, що хочеться пережити якісь зміни, пройтися по рипучому білому снігу (саме білому, без піску з сіллю) і відчути дотик холодного морозяного повітря до обличчя. Але аж ніяк чомусь у мене не виникає бажання переживати такі миті протягом 3-5 місяців, тижні 2, я думаю, навіть впевнений, було б цілком досить. Проте проти природи ми лише комашки, які все, що можуть зробити, - це знищити її, а не змінити в кращу сторону....
Тепер будемо чекати Нового року і надіятися, що він не відбудеться на голому асфальті, без снігу і під дощем. Для цього можна навіть і трохи померзнути)

Чорний промінь надії....

Mon, 29 Oct 2007 14:30:36 GMT

Мене відторгнули, підтоптали, зім'яли, зібгали, відкинули, спростували, усунули, знівелювали, понівечили, знищили, помучили, спотворили, скалічили, розбили, мені вказали на моє місце в житті, наді мною познущалися, поглумилися, посміялися, одним словом - мене вбили, залишивши в живих........
Чого я хочу? Це не проблема.... Проблема в тому - ЯК?????